“No Wave” — це не лише музичний жанр, але й культурний феномен Нью-Йорку. Жанр поєднує елементи панку, артроку, фрі-джазу та експериментальної музики, створюючи хаотичну, але водночас привабливу звукову палітру. “No Wave” не тільки відобразив дух альтернативної культури Нью-Йорка, але й став важливим етапом у розвитку музичної культури, відкриваючи шлях для численних музичних експериментів та творчих новаторських підходів. Далі на new-york-trend.
Походження “No Wave”
Назва жанру “No Wave” з’явилася як іронічна відповідь на жанр “New Wave”, що панував наприкінці 1970 року. “New Wave” — це досить широкий спектр абсолютно різних за звучанням і підходом до музикування гуртів, які вийшли з панківського середовища, однак грали не панк, а орієнтовану еклектичну поп музику.
Однак при цьому вони розділяли панківську DIY-етику — do it yourself: “зроби сам”, демонстрація незалежності від музичної індустрії, яка полягає у самостійному записі, дистрибуції музики, організації концертів, виробництві спеціального одягу без залучення великих лейблів у процеси.
“No Wave” — це авангардна музика, в якій дивним чином сплітаються панк, диско, фанк, джаз і нойз, її головними елементами були атональність і купа дисонансів. Музиканти No Wave протиставляли себе примітивності панку, рок-н-ролу, року і по суті займалися деконструкцією цих жанрів.
Жанр з’явився і розвивався лише у межах Нью-Йорка й асоціюється саме з ним, ставши таким чином культурним надбанням конкретного міста.
Вплив соціально-економічних проблем Нью-Йорка на музику
Радикальність підходів музикантів “No Wave” була сформована та продиктована довкіллям, соціально-економічними потрясіннями, екзистенційним вакуумом Нью-Йорка кінця 1970-х і середини 1980-х років.
Ще до 1900 року Нью-Йорк став одним з найбільших міст США. Його населяло близько 3,4 млн людей. До міста їхали емігранти з усього світу. Поляки, євреї, італійці, до цього додалося Велике Переселення на Північ шести мільйонів афроамериканців з “білого”, консервативного півдня США, що розтягнулася майже на 70 років і завершилася у 1970 році. Частина їх поселилась в Нью-Йорку.
Нью-Йорк прийняв етнічну різноманітність, поділився на єврейські, італійські, польські квартали, в яких мігранти воювали за свої території. До 1920 року населення зросло до 5,4 млн, у 1950 році — до 7,9 мільйона людей, і це попри акти про імміграцію.
Нью-Йорк поступово перетворювався на жвавий мурашник — розширювався, вбирав території та райони, перетворюючи їх на частину себе. Нью-Йорк також став найбільшим фінансовим центром США, грошовою столицею країни.
Не дивно, що, високо злетівши й ставши економічним центром США та негласною столицею світу, Нью-Йорк боляче впав у 1929 році після обвалу Нью-Йоркської фондової біржі та приходу Великої депресії.
Після Другої світової війни, у 1950 році етнічна карта Нью-Йорка починає змінюватись через зовнішні фактори. Виникає тренд, який отримав назву “White Flight”. Білі люди робітничого та середнього класу виїжджали з центральних районів міста та переселялися у так звані “білі передмістя”. Туди ж поступово переноситься бізнес і виробництво. Це спричиняє урбаністичний колапс — здається, що колись велике місто почало вимирати.
У 1960 році Нью-Йорк здригається від бунтів і страйків. Так, наприклад, у 1964 році почався Гарлемський бунт після того, як поліціянт застрелив 15-річного темношкірого хлопчика.
У 1968 році почалася санітарна криза — працівники санітарної сфери вийшли на страйк і не працювали. Тоді на вулицях міста накопичилося близько 100 тисяч тонн сміття.
Злочинність і насилля заполонили вулиці міста. У 1970 році Нью-Йорк увійшов у стані майже повної анархії. У 1975 році всім, хто прилітав до міста, прямо в аеропорту роздавали страшні посібники з виживання для відвідувачів Нью-Йорка під назвою “Welcome To Fear City” (“Ласкаво просимо до міста страху”) — у ньому по пунктах описувалися правила поведінки: наприклад, не виходити з готелю після шостої вечора та не користуватися нью-йоркським метрополітеном.
Народження та розвиток “No Wave”
Насправді цей рух так і був би непомічений, якби не видатний британський продюсер і музикант Браян Іно.
У 1978 році у галереї “Artists Space” пройшов панк-фестиваль, на якому вперше виступили чотири гурти — DNA, The Contortions, Mars та Teenage Jesus And The Jerks. На їхньому виступі побував легендарний Браян Іно, якого музика настільки вразила, що він вирішив випустити компіляцію під назвою “No New York” — збірка стала визначним документом жанру.
На відміну від інших платівок Іно, в роботу над якими він дуже сильно втручався з технічної сторони справи, “No New York” був записаний в живу в студії, без сепарації між інструментами, без додаткових ефектів, просто як документ свого часу. Хоча в 1979 році Іно все ж таки на своїй лекції в ролі композиційного інструменталіста сказав, що на “Helen Thormdale Mars” з альбому “No New York”, чітко додав ехо на гітарну партію і використав її, щоб викликати компресію на всьому треку, тому вона звучить, немов лопаті гвинтокрила. Альбом має саркастичне звучання, він ніби знущається, кепкує над своєю несамовитою галасливістю.
Дуже багато дисонансів, хаосу в міксі та авангардистської какофонії. “No New York” може здатися просто випадковим набором звуків. Вокал більше нагадує нечленороздільні викрики дитини, що своєю чергою ріднять його з дадаїськими деклараціями митців авангардистів початку 20 століття.
У тому ж 1978 році з’являється лейбл “ZE Records”, який займався виданням музики артистів у жанрі “No Wave”. У 1981 році проходить “Noise Fest” під кураторством Терстона Мура з “Sonic Youth”, який зібрав навколо себе як авангардних музикантів, так і художників, і на якому відбувся перший виступ все тих же “Sonic Youth”.
Жанр “No Wave” проіснував усього десять років, і наприкінці 1980 року пішов на спад. Однак він сильно вплинув на альтернативну музику, зокрема на нойз-рок і гранж. А також на артсередовище і кінематограф. Культовий художник Жан-Мішель Баскія та його твори, перший фільм Джима Джармуша “Постійна відпустка” — яскраві зразки “No Wave” у ширшому значенні, ніж музичний жанр.
Детальніше про представників “No Wave”:
- “DNA” — одні з головних представників “No Wave”, важка, сира, атональна і монотонна гітарна музика.
- Театральні “The Contortions” з виразним панк-вокалістом і саксофоністом Джеймсом Чейнсом змішували диско і фанк з атональними гітарними та саксофонними запилами.
- Люті, важкі, індустріальні “Teenage Jesus & The Jerks” з вокалісткою та письменницею Лідією Ланч (її важкі й дуже цікаві напівмемуари “Парадоксія: щоденник хижачки” варті уваги. Але варто застерегти, що в даному творі багато насилля і натуралістичних сцен).
Ще список колективів “No Wave”: “8-Eyed Spy”, “Bush Tetras”, “Come On”, “The Contortions/James Chance”, “Dark Day”, “Friction Futants”, “Judy Nylon”, “Glenn Branca”, “Liquid Liquid”, “Lydia Lunch”, “Mars”, “Model Citizens”, “The Phosphenes”, “Raybeats”, “Red Transistor”, “Rhys Chatham”, “Marc Ribot”, “Rosa Yemen”, “Sharon Cheslow”, “Sick Dick & The Volkswagens”, “The Static”, “Suicide”, “Swans”, “Teenage Jesus & The Jerks”, “Theoretical Girls”, “Ut”, “Von Lmo”, “Y Pants”.
