Американська акторка, продюсерка, письменниця й громадська активістка, чиє ім’я асоціюється не лише з культовими фільмами, а й із політикою, фітнес-революцією та боротьбою за права жінок й довкілля. Докладніше про цю неймовірну жінку — далі на new-york-trend.com.
Народжена під софітами
Джейн Сеймур Фонда з’явилася на світ 21 грудня 1937 року у Нью-Йорку. Її мати, Френсіс Форд Сеймур, витончена світська дама канадського походження, а батько, Генрі Фонда, — один з найшанованіших акторів Голлівуду. У родині завжди панував творчий дух: її брат Пітер також став актором, а зведена сестра Френсіс Брокоу продовжила світську традицію родини.
Та за фасадом гламурного життя ховалися тіні. Коли Джейн було лише дванадцять, її мати наклала на себе руки в психіатричній клініці в Біконі. Ця трагедія стала глибокою раною, що сформувала майбутню акторку. Батько, хоч і любив дочку, залишався емоційно далеким, тож Фонда вчилася самостійності з юності. У п’ятнадцять років вона вже викладала танці у Фаєр-Айленд-Пайнс, а згодом навчалася у престижних школах Коннектикуту та Нью-Йорка. Молода Джейн мала бездоганну зовнішність та природну харизму, тому легко потрапила у світ моди, двічі прикрашала обкладинку Vogue.
Та справжнє покликання знайшло її на сцені. У 1954 році Джейн вперше вийшла на театральні підмостки поруч з батьком у виставі «Сільська дівчина» — і в її душі спалахнув вогонь мистецтва. Вона кинула навчання у Вассарському коледжі й вирушила до Парижа, де пів року вивчала мистецтво, мріючи про власний шлях.
Повернувшись до Нью-Йорка, Джейн зустріла легендарного Лі Страсберга. Саме він, засновник акторської студії, побачив у ній талант.
«Коли він сказав, що я талановита, — згадувала вона, — я відчула, ніби дах мого життя просто злетів. Я засинала, думаючи про акторство, і прокидалася з тією ж думкою».
Так народжувалася акторка, якій судилося перевершити навіть славетне ім’я свого батька й назавжди залишити слід у світовому кіно.
Шлях до зірки
Наприкінці 1950-х років юна Джейн Фонда лише починала свій шлях на сцені, але вже тоді в її грі відчувалася майбутня сила зірки. Після успіхів на Бродвеї вона швидко потрапила в кіно, знімаючись по кілька фільмів на рік. Дебютувала у стрічці «Велика історія» (1960), а справжнє визнання здобула у «Прогулянці дикими краями» (1962), де здобула свій перший «Золотий глобус».
Попри перші успіхи, не всі критики були прихильні. Журнал Harvard Lampoon навіть назвав її найгіршою акторкою року. Але Фонда не зупинилася. У 1971 році роль повії Брі Деніелс у фільмі «Клют» принесла їй перший «Оскар» та підтвердила глибину таланту. Фонда активно експериментувала з ролями, а також створила власну продюсерську компанію IPC Films, що випускала фільми з соціальним змістом, як-от «Веселощі з Діком та Джейн» (1977). Того ж року роль Ліліан Геллман у «Джулії» принесла Джейн BAFTA та черговий «Золотий глобус». Справжній тріумф настав із «Поверненням додому» (1978), за який Фонда отримала другий «Оскар», а вже через рік у «Китайському синдромі» (1979) вона знову продемонструвала силу соціально спрямованого кіно.
Та попри успіх, у Джейн визрівало особисте бажання — знятися поруч із батьком, легендарним Генрі Фондою. Цей шанс подарувала стрічка «На золотому ставку» (1981). На екрані — складні стосунки батька й доньки, у житті — спроба примирення після років мовчання. Фільм став емоційною сповіддю обох та приніс Генрі його перший і єдиний «Оскар», який Джейн отримала від його імені за кілька місяців до його смерті.
Упродовж десятиліття Фонда продовжувала дивувати. Вона здобула «Еммі» за фільм «Лялькарка» (1984), а її драматична робота у стрічці «Ранку після» (1986) принесла чергову номінацію на «Оскар». Критики називали її гру «майстер-класом внутрішнього болю та сили».
Нова Джейн: від фітнес-революції до тріумфального повернення у кіно
Через травму ноги Джейн залишила балет та шукала новий спосіб тримати себе у формі. Так народилася ідея відеотренування «Jane Fonda’s Workout» (1982) — і світ зійшов з розуму. У неонових лосинах з невичерпною енергією вона запалила епоху фітнесу. Відео розійшлося тиражем понад 17 мільйонів копій, започаткувавши глобальний рух домашніх тренувань, зробивши Фонду символом сили, здоров’я та самодисципліни.
У 1990 році акторка зʼявилася у глибокій драмі «Стенлі та Айріс», де Фонда зіграла просту жінку, яка вчиться любити та довіряти знову. Після цього фільму вона несподівано пішла з кіно — на довгі п’ятнадцять років, залишивши позаду три десятиліття насиченого творчого шляху.
Джейн Фонда тріумфально повернулася у 2005 році з фільмом «Чудовисько в законі», нагадавши про свій комедійний талант. У 2009 році акторка здійснила гучне повернення на Бродвей у п’єсі «33 варіації», отримавши номінацію на «Тоні». Далі були різножанрові ролі: французький фільм «Усі разом» (2011), комедія «Мир, любов та непорозуміння», а також образ сильної медіамагнатки в серіалі «Кімната новин» (2012-2014), який приніс їй дві номінації на «Еммі».
Фонда вразила публіку роллю Ненсі Рейган у стрічці «Дворецький» (2013) та отримала схвальні відгуки за гру у фільмі «Молодість» (2015).
Справжній прорив приніс серіал Netflix «Грейс та Френкі» (2015-2022), що став символом жіночої дружби й другого дихання після шістдесяти.
Всі її пізні ролі випромінюють мудрість, гумор та життєву силу — таку ж, як сама Джейн Фонда, яка й досі не зупиняється ні у творчості, ні в житті.
Життя на передовій активізму
Коли інші зірки задовольнялися ролями на екрані, Джейн Фонда перетворювала власну популярність на платформу для спротиву, громадянської свідомості й політичної дії. Ще у 1970-х роках вона стала символом антивоєнного руху, відкрито засудила війну у В’єтнамі. Фонда не побоялася вирушити до Північного В’єтнаму, щоб побачити наслідки конфлікту на власні очі. Фотографія акторки на зенітній гарматі, яка використовувалася для стрільби по американських військах, викликала шквал обурення в США, але навіть цей скандал не змусив її замовкнути. Фонда визнавала свою помилку, але не відмовилася від ідеї говорити правду про війну.
У 1970-х роках вона заснувала «Кампанію за економічну демократію», що боролася за соціальні реформи, права жінок та екологічну справедливість.
У 2022 році Фонда створила JanePAC — політичний комітет, який підтримує кандидатів, готових відкрито виступати проти нафтових корпорацій та за кліматичну справедливість. За кілька років PAC допоміг десяткам екологічно свідомих політиків здобути місця в місцевих та державних органах влади.
У 2024-2025 роках Джейн Фонда знову опинилася на чолі руху — цього разу, відродивши Комітет Першої поправки, заснований її батьком Генрі Фондою у 1940-х роках для захисту свободи слова під час маккартизму. Навіть, у свої 87 років, Джейн Фонда продовжує ходити від дверей до дверей, переконуючи виборців підтримати кандидатів, які борються за майбутнє без викопного палива. Її називають «совістю Голлівуду» — і це не метафора.
«Я не можу не діяти, — каже вона. — Якщо щось знаю — не можу відвернутися. Свобода, справедливість та планета — це сцена, на якій я гратиму до кінця».
Інші грані життя Джейн Фонди
Попри зіркову кар’єру в кіно та активізм, Джейн Фонда ніколи не обмежувалася однією роллю. Вона виявила себе як письменниця, філантропка, та жінка, яка чесно говорить про слабкість, біль й зцілення.
У 2005 році Фонда випустила автобіографію «Моє життя досі», яку описала як історію в трьох актах — по тридцять років кожен. Вона назвала третій акт найважливішим, бо саме він, на її думку, визначить, ким вона залишиться в історії. Джейн Фонда однією з перших серед знаменитостей створила власну Facebook-сторінку та акаунт у Twitter, спілкуючись з шанувальниками безпосередньо.
У 2011 році з’явилася її наступна книга — «Prime Time» («Прайм-тайм»), у якій Фонда розповідає про любов, здоров’я, дружбу, фітнес та духовність після 60. Ще з 1970-х років Джейн використовує свою популярність на благо інших. Частину прибутків від знаменитих відео з аеробіки вона спрямовувала на Кампанію за економічну демократію. У 1990-х роках акторка заснувала Кампанію Джорджії за силу та потенціал підлітків (GCAPP) — організацію, що допомагає молодим людям піклуватися про своє здоров’я, освіту й майбутнє. Згодом з’явився Сімейний фонд Фонди, а у 2004 році — Фонд Джейн Фонди.
Вона тричі була заміжня — за французьким режисером Роже Вадимом, політичним активістом Томом Гайденом та медіамагнатом Тедом Тернером.
Від першого шлюбу Джейн має доньку Ванессу, від другого — сина Троя, а також виховала не рідну доньку Лулу Вільямс. Лише у зрілому віці Фонда змогла зрозуміти, що сила жінки — не в тому, щоб бути схваленою, а в тому, щоб прийняти себе.
«Деякі чоловіки не витримують сильних жінок, — сказала вона. — Але це їхня проблема, не моя».
У пізні роки акторка зіштовхнулася з раком молочної залози, остеопорозом і, нещодавно, неходжкінською лімфомою, яка нині перебуває в ремісії. Вона пройшла курс хімієтерапії, не припиняючи громадську діяльність, і знову довела, що її життєва енергія — невичерпна.
«Мені було потрібно прожити довге життя, щоб зрозуміти: ми не мусимо бути ідеальними. Ми мусимо бути справжніми».
