Ця жінка уособлює собою рідкісний трикратний талант мюзиклу — акторство, танець та спів. Чіта Рівера була серед тих, хто формував золотий період бродвейських постановок. Саме вона прокладала дорогу артистам латиноамериканського походження й упродовж десятиліть лишалася однією з найенергійніших, найхаризматичніших та найвпливовіших постатей театральної сцени. Її динамічна манера, відчуття ритму та віртуозна пластика й нині слугують орієнтиром для молодих виконавців. Про життєвий та карʼєрний шлях цієї легенди Бродвею — далі на new-york-trend.com.
Танець, що став долею
Долорес Кончіта Фігероа дель Ріверо з’явилася на світ 23 січня 1933 року у Вашингтоні, округ Колумбія. Батько, пуерториканець Педро дель Ріверо, грав у оркестрі ВМС США, а мати Кетрін, жінка шотландсько-ірландсько-афроамериканського коріння, працювала секретарем та після ранньої смерті чоловіка сама виховувала п’ятьох дітей. Саме вона, прагнучи приборкати невпинну енергію доньки, привела семирічну Кончіту до школи танцю Джонс-Хейвуда. І так почався її шлях.
Коли дівчинці було 15 років, доля постукала у двері студії. Вчителька зі школи американського балету Джорджа Баланчина приїхала подивитися учнів та запросила Кончіту на прослуховування до Нью-Йорка. Вона поїхала разом із Доріс Джонс, наставницею та однією з засновниць школи. Прослуховування закінчилося тріумфом: Рівера отримала і вступ до школи, і стипендію. Протягом трьох років вона працювала під керівництвом зірок Балету — Едварда Віллелли, Марії Таллчіф та Аллегри Кент. Саме балет сформував ту характерну класичну поставу, яку глядачі відчували в кожному її русі навіть через десятиліття.
Шлях до зірки: як Чіта Рівера завоювала Бродвей
Але юна Кончіта прагнула сцени ширшої за балетний зал. У 17 років вона просто за компанію з подружкою пройшла прослуховування до гастрольної компанії Call Me Madam та опинилася у десятимісячному турне. Повернувшись, Рівера стала підміняти головну танцівницю в Guys and Dolls, а згодом приєдналася до хору Can-Can. Її виступи в Shoestring Revue привели до перших ролей у фільмах, а потім — до тієї, що змінила життя.
У 1957 році дівчина вже виступала під іменем Чіта Рівера. Того року вона вийшла на Бродвей в ролі Аніти у West Side Story. Глядачі закохались у цей неймовірний темперамент, силу та точність рухів, а вибухова харизма зробила Чіту головним відкриттям сезону.
У 1960 році вона здобула першу номінацію на премію Tony за роль Розі в Bye Bye Birdie поруч з Діком Ван Дайком. Рівера однаково легко переходила між театром та телебаченням: знялася у The Judy Garland Show, грала з Альфредом Дрейком у Zenda, виступала в серіалах The Outer Limits та The Dick Van Dyke Show.
У 1964 році вона повернулася на Бродвей у мюзиклі Bajour, а потім зробила спробу в музиці — випустила два сингли на лейблі Dot Records. Серед її національних турів особливо вирізнявся Sweet Charity Боба Фоссі, де Чіта створила образ Нікі, пізніше повторивши його у фільмі з Ширлі Маклейн.
У 1980-х роках Рівера продовжувала збирати номінації та головні ролі: Bring Back Birdie (1981), Merlin (1983). Нарешті в 1984 році вона здобула свою першу Tony за роль Анни у мюзиклі The Rink, де грала разом з Лайзою Міннеллі. Її називали акторкою, що керує сценою, мов приборкувач левів із батогом.
Вона працювала з найкращими — Джеромом Роббінсом, Бобом Фоссі, Майклом Кіддом, Говером Чемпіоном — і щоразу перетворювала їхні хореографічні ідеї на чисту магію. Вони створювали кроки. А Чіта змушувала їх іскрити.
З моменту, коли вона випадково зайшла на те саме прослуховування у 1951 році, і до своїх великих ролей 1970–1980-х років, Чіта Рівера щоразу доводила: справжня сила виконавця — у вміння оживити рух, ритм та характер так, щоб історія горіла на сцені.
Однак у 1986 році трапилася трагедія. Після страшної автомобільної аварії нога танцівниці виявилася зламаною у дванадцяти місцях. Лікарі сумнівалися, чи акторка зможе знову ходити.
Посмак тріумфу: друге театральне століття зірки
Але у 1993 році Чіта Рівера зробила те, що, здавалося, неможливо після страшної аварії, яка ледь не зруйнувала її кар’єру. Вона повернулася на Бродвей в образі Аврори — фатальної кінодіви в мюзиклі Kiss of the Spider Woman. Відновившись після автокатастрофи, яка буквально зібрала її ногу на гвинтах, Рівера повернулася до танцю всупереч прогнозам лікарів. Її виступи були гарячими, емоційними й відданими настільки, що драматург Терренс Макнеллі казав:
«Вона не може репетирувати інакше, ніж віддавати себе повністю».
Блискуча роль Аврори принесла їй другу премію Tony та Drama Desk. Оглядач Associated Press тоді написав:
«Рівера — це не просто зірка мюзиклу. Це сила природи».
Після цього Рівера знову ступила на сцену, цього разу як Роксі Харт, і не раз поверталася до творів Кандера й Ебба — зокрема у похмуро-іронічному мюзиклі The Visit, де у 2001, 2008 та 2014 роках створювала образ мстивої мільярдерки Клер Заханассян.
У 2002 році вона стала лауреаткою Kennedy Center Honors, а у 2003 році повернулася на Бродвей у відродженні Nine, граючи разом з Антоніо Бандерасом та здобувши вже восьму номінацію Tony. Через два роки вона розповіла власну історію у сольному шоу Chita Rivera: The Dancer’s Life, за яке отримала чергову номінацію.
Паралельно Рівера періодично записувала музику: перші два альбоми 1960-х років згодом перевидали у 2013 році, а у 2009-му вона випустила джазовий диск And Now I Swing.
На сцену Чіта поверталася знову й знову: у The Mystery of Edwin Drood (2012), у різних версіях The Visit, а у 2015 році стала головною зіркою його бродвейської прем’єри. Її акторська робота була настільки потужною, що принесла десяту номінацію Tony.
У 2017 році найпрестижніша танцювальна нагорода Америки, колишня Astaire Awards, була офіційно перейменована на Chita Rivera Awards — рідкісне визнання, коли нагорода має ім’я живої легенди. А у 2018 році Чіта отримала Tony за життєві досягнення. Теж здобуток, яким мало хто може похвалитися.
У 2017 році перед стартом премії її імені журналісти запитали Ріверу: що вона порадить молодим танцюристам? Вона усміхнулася й сказала свою формулу життя:
«Продовжуйте танцювати. Продовжуйте працювати. Але найбільше — продовжуйте любити танець».
Зірка, яка ніколи не згасне
Чіта Рівера була не просто видатною танцівницею й акторкою — вона стала символом неймовірної відданості мистецтву та незламного духу. Навіть під час вагітності, на шостому місяці, вона продовжувала танцювати, викликаючи захоплення та страх у лікарів та колег. Незадовго до цього Чіта познайомилася з танцюристом Тоні Морденте, за якого вона вийшла заміж у 1957 році. Попри розлучення у 1966 році, вони зберегли теплі стосунки, а їхня дочка Ліза пізніше продовжила сімейну сценічну традицію.
Рівера завжди залишалася відданою своїм принципам та культурному корінню. Вона була католичкою, активною учасницею мистецького та громадського життя, маршалом параду Пуерто-Рико у Нью-Йорку 2013 року та захисницею ЛГБТК-спільноти й людей, які живуть з ВІЛ.
Визнання прийшло не лише від глядачів та критиків, а й від держави. У 2009 році президент Барак Обама вручив акторці Президентську медаль Свободи — одну з найвищих цивільних нагород США.
Чіта Рівера залишила цей світ 30 січня 2024 року, через тиждень після свого 91-річчя. Для театрального світу вона була та залишиться живою легендою, людиною, чиє ім’я означає майстерність, енергію та магію Бродвею. Її спадщина живе в численних постановках, у серцях глядачів та танцюристів, яких надихнула її неперевершена відданість сцені. Все її життя — одна велика історія, розказана мовою танцю.
