Безумовно, це один з найвпливовіших американських композиторів ХХ століття. Тож, у цій статті на new-york-trend.com розкриємо еволюцію його стилю — від формування національного музичного звучання до звернення до серійної техніки, розглянемо найважливіші твори, педагогічну та диригентську діяльність, а також внесок у розвиток американського балету, кіно- та оркестрової музики. А також зʼясуємо, чому Аарона Копленда вважають культурним символом Америки та оцінимо його значення для світової музичної спадщини.
Від Брукліну до симфонічних вершин
14 листопада 1900 року в бруклінській родині єврейських іммігрантів народився хлопчик, якому судилося змінити звучання американської музики. Його звали Аарон Копленд. Син вихідців з Литви та Польщі, він виріс над невеликим сімейним магазином у Брукліні — у середовищі, далекому від мистецьких салонів та великих концертних залів.
Музика увійшла в його життя рано. Старша сестра навчила Аарона перших акордів на фортепіано, і вже підлітком він вирішив, що стане композитором. Це було сміливе рішення — у родині не було професійних музикантів, а Бруклін початку ХХ століття навряд чи можна було назвати осередком високого мистецтва. Та впертість стала його головною рисою. У 15 років Аарон серйозно взявся за навчання.
Перелом стався 1921 року, коли Копленд вирушив до Франції — у новостворену школу для американських студентів у Фонтенбло. Саме там він зустрів людину, яка визначила його творчу долю, — легендарну педагогиню Надію Буланже. Її уроки відкрили йому музику як живу систему, наповнену внутрішньою логікою та пристрастю. Саме Буланже познайомила Аарона з диригентом Сержем Кусевіцьким, який згодом очолив Бостонський симфонічний оркестр та став важливим союзником молодого композитора.
На прохання Кусевіцького Копленд написав Symphony for Organ and Orchestra у 1924 році. Прем’єра викликала суперечливу реакцію — сучасна музика тоді здавалася публіці чимось зухвалим та навіть небезпечним. Диригент Вальтер Дамрош жартома зауважив після одного з виконань:
«Якщо молодий чоловік у віці двадцяти трьох років зможе написати таку симфонію, протягом п’яти років він буде готовий вчинити вбивство».
Але саме такі твори відкривали Копленду шлях у великий музичний світ.
Американський модернізм Копленда
Повернувшись з Парижа, Аарон Копленд вже не був просто талановитим студентом європейської школи. Він повертався з амбіцією — створити музику, яка звучала б по-справжньому по-американськи.
Його ранні твори після повернення, Music for the Theatre (1925) та Piano Concerto (1926), пульсували джазовими ритмами великого міста. Копленд намагався вплести в академічну партитуру шум Бродвею, синкопи клубів та свободу імпровізації. Проте згодом він сам відчув, що джаз у цих композиціях радше символ Америки, ніж його внутрішній голос.
На початку 1930-х років композитор різко змінює напрям. Цей період втілився у Piano Variations (1930), Short Symphony (1933) та Statements for Orchestra (1933–1935). Музика стала жорсткішою, майже аскетичною. Публіка дивувалася не складності, а навпаки — оголеності звучання, його різкій простоті.
Паралельно Аарон Копленд стає активним організатором музичного життя. Разом з Роджер Сешнс він засновує серію Copland-Sessions Concerts у Нью-Йорку, щоб популяризувати сучасну американську музику. Копленд підтримував молодих композиторів, співпрацював з колегами, формував спільноту. Копленд постійно змінювався — і саме в цій здатності до трансформації полягала його сила. Він не боявся експериментувати, але ще більше — не боявся бути незрозумілим. І в цьому його справжня революція.
Десятиліття тріумфу: як Копленд «озвучив» Америку
Кінець 1930-х та перша половина 1940-х років стали для Аарона Копленда десятиліттям тріумфу. Саме тоді він створив партитури, які рознесли його ім’я далеко за межі США та закріпили за ним репутацію композитора, що зумів «озвучити» Америку.
Поворотним моментом став твір El Salón México 1936 року. Натхненний поїздкою до Мехіко та атмосферою народного танцювального залу, Копленд використав мексиканські мелодії та ритми, намагаючись передати не екзотику, а сам дух народу — його гідність, сором’язливість, людяність. Це був початок нового етапу, композитор дедалі сміливіше звертався до фольклору як до живого джерела сучасної музики.
Найяскравіше цей підхід виявився у трьох балетах, що стали класикою ХХ століття.
- Billy the Kid (1938) — змалював романтизований світ ковбойського Заходу;
- Rodeo (1942) — розкрив енергію ранчо та народних танців;
- Appalachian Spring (1944) — створений на замовлення хореографки Марти Грем, цей балет став справжнім шедевром. У ньому прозвучала проста шейкерська мелодія, що перетворилася на символ американської духовності. За цей твір композитор отримав Пулітцерівську премію.
Паралельно Копленд відкрив для себе Голлівуд. Його музика до фільмів Of Mice and Men, Our Town, The Red Pony та The Heiress продемонструвала новий стандарт кіномузики — стриманої, виразної, такої, що підсилює драму, а не затьмарює її. За The Heiress композитор здобув премію «Оскар», а його підхід став орієнтиром для майбутніх поколінь кінокомпозиторів.
Попри звинувачення окремих колег у спрощенні, Копленд наполягав: його новий стиль — це не компроміс, а свідомий пошук природної, домашньої музичної мови. Він хотів, щоб сучасна музика належала не вузькому колу знавців, а широкій аудиторії. Аарон казав:
«Те, що я намагався досягти в простіших творах, — це було часткою більшої аудиторії. Мені подобається думати, що я торкнувся для себе та інших людей свого роду музичної природності, яка нам дуже потрібна».
У цей період він також писав твори для радіо, шкіл, камерної сцени, публікував книги про музику та активно популяризував сучасних американських композиторів. Але саме балети й кінопартитури подарували світу той самий «коплендівський» звук — просторий, ясний, з відчуттям відкритого горизонту.
Так Копленд не просто створив окремі хіти — він сформував музичний образ нації, який і сьогодні асоціюється зі словом «Америка».
Запам’ятатися назавжди: життєва формула Копленда
У свої пізні роки Аарон Копленд переосмислив своє ставлення до американської ідентичності в музиці. Він зазначав:
«Я більше не відчуваю потреби шукати свідомий американізм. Оскільки ми живемо і працюємо тут, можемо бути впевнені, що коли наша музика стане зрілою, вона буде якісною американською».
Серед його пізніх творів — опера The Tender Land (1954), вокальний цикл Twelve Poems of Emily Dickinson (1950) для голосу й фортепіано та оркестровий твір Nonet (1960). У цей період композитор дедалі більше звертався до серійної техніки так званої 12-тонової школи, пов’язаної з іменем Арнольда Шенберга. Прикладами таких робіт стали різка й дисонантна Piano Fantasy (1957), Connotations (1962), написана до відкриття Lincoln Center for the Performing Arts у Нью-Йорку, та Inscape (1967). Однак ці 12-тонові твори були сприйняті стримано, і після 1970 року Копленд майже припинив композиторську діяльність, зосередившись на диригуванні та лекційній роботі.
Критик Джозеф Маклеллан у The Washington Post назвав Копленда своєрідним національним пам’ятником — символом, чия присутність та діяльність стали частиною культурної традиції.
Давній друг композитора Гарольд Клурман писав, що його єдиною амбіцією було запам’ятатися. Саме це зробив і Копленд — сформував впізнаваний американський музичний стиль.
Особисте життя композитора залишалося переважно приватним. Музикознавець Говард Поллак зазначав, що Копленд був геєм, однак у часи, коли це не було прийнятним у суспільстві, він оберігав свою приватність. Серед його близьких стосунків були фотограф Віктор Крафт, художник Елвін Росс, піаніст Пол Мур та інші представники мистецького середовища.
Аарон Копленд помер 2 грудня 1990 року в Північному Таррітауні, штат Нью-Йорк. За життя він отримав понад 30 почесних ступенів та численні нагороди. Серед його книг — What to Listen for in Music (1939), Music and Imagination (1952), Copland on Music (1960) та New Music, 1900–60 (1968). Двотомна автобіографія (Copland: 1900 Through 1942 та Copland: Since 1943) стала важливим джерелом для дослідників його творчості.
Аарон Копленд зробив визначальний внесок у формування американської музичної традиції. Він поєднав елементи джазу, фольклору та класичної композиції, створив музику для оркестру, балету, кіно, опери й хору. Як композитор, диригент, педагог та популяризатор музики, Копленд допоміг утвердити авторитет американської музики у світі та значною мірою вплинув на її подальший розвиток.
