“Диявол носить Prada” – класика модного жанру

Фільм “Диявол носить Prada” сколихнув весь світ ще у 2006 році й досі продовжує залишатись улюбленцем багатьох глядачів. Ну а попередником знаменитої стрічки стала книга Лорен Вайсбергер, яка здійняла не менше шуму. Таємниці модного світу, стильний Нью-Йорк, правдива основа, легендарні актори, скандали й плітки – це все та багато іншого й зробило з твору та його екранізації справжню сенсацію. Далі на new-york-trend.

Книга Лорен Вайсбергер

У 2003 році весь модний світ Нью-Йорка отримав незабутню тему для розмов, а глядачі в усьому світі ще не здогадувались, яка неймовірна адаптація книги їх чекає. А вразила всіх письменниця, яка тоді лише починала свою кар’єру, – Лорен Вайсбергер. Історія її життя і творчості виглядає дуже типовою для якогось фільму, проте вона своїми зусиллями зуміла зробити її щасливою. Жінка походить з невеликого містечка у штаті Пенсильванія, закінчила Корнелльський університет, вирушила на пошуки себе та підкорила Нью-Йорк. Після навчання Лорен багато подорожувала й згодом закріпилася в мегаполісі, де пройшла через досвід першої роботи й написала бестселер.

“Диявол носить Prada” ще до свого виходу здійняла чимало шуму: люди модної індустрії чекали на книгу, щоб дізнатись всю правду, а 20th Century Fox купила права на ще недописаний твір. Лорен Вайсбергер же свідомо зробила ставку на цю роботу, адже розуміла, що книга відповідає всім вимогам комерційності. А почалось все, коли жінка влаштувалась на роботу до Анни Вінтур. Там вона пропрацювала орієнтовно 10 місяців, після чого звільнилась і почала відвідувати курс з письма Чарльза Зальцберга. Саме там народилась книга, яка відразу отримала свою теперішню назву. Далі письменниця зв’язалась з агенткою Деборою Шнайдер і все було вирішено. Саме тому Лорен залишалось не так багато часу, щоб закінчити свій твір. 

Книга стала розповіддю про модний світ, який вражає своїми законами та абсурдністю, де є жахливий бос і новачок, якому потрібно просунутись у своїй кар’єрі. А ще вона про амбіції, взаємини між людьми, гонитву за успіхом та переоцінку принципів. Ну і неможливо не згадати про те, що персонажів роману неминуче стали порівнювати з реальними людьми. Так, у строгій керівниці вбачають Анну Вінтур, а стажистка – це, звичайно ж, Лорен Вайсбергер, також деяких героїв порівнюють з найближчим колом редакторки модного видання. І ці здогадки не безпідставні, адже письменниця пережила дуже схожий досвід з тим, що вона описує у книзі. Після виходу “Диявол носить Prada” нью-йоркський світ розділився на дві категорії – ті, хто вважав книгу чистим пліткарським задоволенням, і ті, хто у своїх статтях знищували авторку. Не останню роль у цій ситуації відіграв авторитет Вінтур, яка проводила паралелі з собою. 

Ну а сама ж Лорен Вайсбергер мужньо пройшла це випробування, дослухаючись до порад власної команди. Вона старалась не читати рецензій, заперечувала будь-які схожості з реальними людьми та раділа успіху роману, який гідно оцінили звичайні читачі.

Історія стрічки

Якщо книга зацікавила багатьох читачів та стала популярною, то її екранізація вийшла на зовсім інший рівень, адже про геніальність твору досі говорять експерти. Фільм вийшов у 2006 році, зібрав понад 326 мільйонів доларів у прокаті, приніс його творцям чимало нагород та став прикладом для працівників у різних сферах. Вже багато років про феномен стрічки не втомлюються сперечатись режисери, критики, журналісти, костюмери та інші люди. А все тому, що “Диявол носить Prada” підкорив усіх як акторською грою, так і ідеєю, стилем, втіленням, маркетингом та іншими речами.

Над фільмом взялась працювати команда професіоналів, яка й вивела його на такий рівень. Режисером став Девід Франкель, продюсером був Венді Файнерман, сценарій писала Алін Брош МакКенна, за костюми відповідала Патрісія Філд, а головні ролі дістались Меріл Стріп, Енн Гетевей, Емілі Блант, Стенлі Туччі. А почалось все зі 100 сторінок книги, яку миттєво купили творці фільму ще до завершення написання. А це означало що і авторка, і сценаристка працювали у пришвидшеному темпі, щоб вчасно закінчити роботу. Історія виявилась гострою, кумедною та легкою, проте режисера це не влаштовувало, адже він хотів підійти серйозніше до освітлення модної індустрії. Саме тому над сценарієм трудились 4 людини, аж поки Френкель не познайомився з МакКенною, яка невтомно писала історію фільму. 

Команда побачила у цій роботі багато глибини та сенсу, що вона і хотіла донести до глядачів. Взірцевим фільмом для режисера став Unzipped Ісаака Мізрахі, а згодом творці виявили, що їхня стрічка не має аналогів в кіноіндустрії. Екранізація не лише стібеться над примхами моди, але й досліджує цю галузь, яка має величезний вплив на всіх людей. Фільм показує особливості роботи в глянцевих виданнях, шлях до найвищих щаблів влади, досвід початківців та характер керівників. І хоч багато людей проводять паралелі між Мірандою Прістлі та Анною Вінтур, проте команда заявляє, що не опиралася на цю інформацію та старалась відійти від очікувань публіки. Ну і це їй чудово вдалось, адже фільм ніхто не посміє назвати жорсткою сатирою. Він про емоції та почуття, особливості індустрії та пошук власного призначення. Саме тому його досі розбирають на дрібні деталі: від костюмів до діалогів.

Робочі моменти

Процес створення “Диявол носить Prada” – це цілковита магія, яку творили професіонали своєї справи. На зйомках було багато кумедних, зворушливих, захопливих моментів, але й були деякі труднощі, які дивом вирішувались.

Так, особливої уваги заслуговує акторський склад, який зараз просто вражає зірковістю. Першою свою роль отримала Меріл Стріп, яка стала діамантом проєкту. Хоч зараз це рішення здається очевидним, проте тоді команда сумнівалась, адже акторка не мала жодного комічного досвіду. Проте всі сумніви розвіялись, коли Меріл показала справжній рівень своєї майстерності. Знаменитість витримала ідеальний баланс довіри до роботи колективу та власного погляду на речі. Так, вона доручила команді створення свого персонажа та натомість втілила Міранду якнайкраще, додавши їй глибини та харизми. Ну а ще акторка багато допомагала в роботі та не виходила з образу навіть під час перерв, про що згодом пожалкувала.

Партнеркою Меріл Стріп стала Енн Гетевей, яку не одразу обрали для ролі. Акторка вже тоді мала багато досвіду у подібних фільмах, а команда не усвідомлювала всієї популярності та впливу зірки. Саме тому ця співпраця могла не відбутись, але доля вирішила по-іншому. Так, жінка знала, що не є першим вибором, але взялась за цю роль, а творці фільму були зачаровані нею. Довго боролась команда за Емілі Блант, яка мала інші плани, проте вони в останній момент скасувались. І режисер пізніше зізнався, що дуже зрадів такому розвитку подій, адже акторка додала харизми своєму персонажу. Ну і неможливо не згадати про Стенлі Туччі, який підкорив усіх своїм образом, грою та гумором.

Не обійшлось і без проблем під час зйомок, адже на модну індустрію Нью-Йорка великий вплив мала Анна Вінтур. Саме тому дизайнери, стилісти й інші спеціалісти відмовлялись допомагати команді, а якщо робили це, то лише анонімно. Так, Патрісії Філд довелось добре попрацювати над костюмами, які ніхто не хотів давати. І коли одяг все ж з’явився, то акторам потрібно було акуратно його носити, адже все було у позику. Та ж проблема спіткала локації для зйомок, адже ніхто не йшов на зустріч авторам. Попри усі проблеми фільм здійняв шалений ажіотаж, а останньою краплею став неймовірний трейлер та впізнавана обкладинка з диявольським підбором.

Нью-Йорк в об’єктиві

Творці “Диявол носить Prada” одноголосно погоджуються з тим, що ще однією зіркою їхнього фільму є Нью-Йорк. Саме він став основною локацією та тлом історії. Окрім неймовірних вулиць та різноманітних місць, історія розповідає про атмосферу міста того часу. І як зазначав режисер фільму, команді вдалось зафільмувати його в такому вигляді, який ніколи більше не повториться: шалений ритм, модне домінування, кар’єрні перипетії, шумні вулиці, сексуальність та блиск. Ну а ще автори надзвичайно дякували Fox, що виділила необхідні кошти та заохотила знімати саме в цьому місті.

Нью-Йорк був рідним для багатьох працівників, які допомогли його розкрити з усіх сторін. Саме тому вони вкладали всю свою любов та висвітлювали мегаполіс з різних ракурсів: багатий, гламурний, простий, зворушливий, стильний та прекрасний. Хоч зйомки передбачали показати ще Париж, проте в тих сценах також домінував Нью-Йорк. Ну а ще не обійшлось без проблем, адже знімальна група довго не могла отримати дозвіл на Музей сучасного мистецтва чи Браянт-парк. Нелегко було знайти й локацію для помешкання Міранди, але всі ці питання згодом вирішились. Цікавим фактом є те, що після фільму Анна Вінтур змінила інтер’єр свого офісу, адже знайшла чимало схожостей зі стрічкою. 

Ну а глядачі можуть помилуватись Нижнім Іст-Сайдом, Верхнім Іст-Сайдом, TriBeCa, станцією метро Spring Street, готелем St. Regis, редакцією The New York Sun, Гудзоном та іншими місцями.