Ramones — американський панк-рок гурт з Нью-Йорка, заснований у 1974 році в районі Форест-Гіллз, Квінз. Один із засновників панк-руху у США, відомий простим швидким звучанням, інтенсивними гастролями та великим впливом на світову панк-культуру, попри обмежений комерційний успіх. Їхній шлях — від кількох підлітків із Квінза до лідерів світового руху — став однією з ключових легенд історії рок-музики, про яку далі на new-york-trend.com.
Зародження нью-йоркського панку
Історія Ramones почалася не з великих сцен, а з тихих вулиць середнього класу у Форест-Гіллз. Саме там перетнулися шляхи Джона Каммінгса, Томаса Ерделі, Дугласа Колвіна та Джеффа Хаймана — майбутніх ікон панк-року. Каммінгс та Ерделі ще у шкільні роки грали в гаражному гурті. Згодом їхнє коло розширилося: Колвін нещодавно переїхав з Німеччини, а Хайман мав досвід у глем-роковому проєкті Sniper.
На початку 1974 року ця компанія вирішила спробувати щось радикально просте й гучне. Поступово сформувався склад, у якому ролі змінювалися буквально на ходу. Колвін перейшов з гітари на бас та взяв собі ім’я Ді Ді Рамон, Каммінгс став єдиним гітаристом та перетворився на Джонні Рамона, Хайман — на Джоуї Рамона. Томмі Рамон (Томас Ерделі) починав як помічник та наставник, а пізніше став барабанником.
Назва гурту теж народилася легко й зухвало: Ramones — на честь псевдоніма Пола Маккартні «Пол Рамон», який Ді Ді обожнював. Перші репетиції проходили в Performance Studios на Мангеттені — там, де тренувалися Blondie й New York Dolls. 30 березня 1974 року Ramones вперше вийшли на сцену перед кількома глядачами. Їхні пісні були блискавично короткими, шалено швидкими й без прикрас — рівно такими, якими згодом стане панк. Влітку того ж року гурт почав регулярно грати в CBGB — брудному, напівпорожньому барі на Бауері, що невдовзі увійде в історію як колиска панк-року. Шкіряні куртки, чорно-білий мінімалізм та «стіна шуму» справляли враження чогось абсолютно нового.
До кінця 1975 року Ramones стали центральною фігурою нью-йоркської андеграундної сцени. Їхні короткі сети, що тривали ледь понад п’ятнадцяти хвилин, привернули увагу лейблу Sire Records. У лютому 1976 року гурт записав дебютний альбом Ramones — чотирнадцять пісень, жодна з яких майже не дотягувала до трьох хвилин. Платівка отримала захоплені рецензії критиків та миттєво стала культовою, хоч і не мала комерційного успіху.
Справжній прорив стався після поїздки до Великої Британії влітку 1976 року. Концерт у лондонському Roundhouse та знайомство з Sex Pistols і The Clash стали іскрою, що підпалила британську панк-сцену. Повернувшись, Ramones закріпили успіх альбомами Leave Home та Rocket to Russia (1977), де з’явилися їхні найвідоміші хіти — Sheena Is a Punk Rocker та Rockaway Beach.
До кінця 1977 року Ramones уже не просто грали панк — вони визначали, яким він має бути: швидким, простим, чесним та без жодного пафосу.
Еволюція Ramones після класичної епохи
Наприкінці 1970-х років Ramones увійшли в етап змін. Томмі Рамон залишив барабани та став продюсером, а новим учасником став Маркі Рамон. Альбом Road to Ruin (1978) ознаменував відхід від жорсткого мінімалізму: з’явилися довші пісні й балади, зокрема майбутній хіт I Wanna Be Sedated.
У 1979 році гурт дебютував у кіно — в культовій стрічці Роджера Кормана Rock ’n’ Roll High School. Цей успіх привернув увагу легендарного продюсера Філа Спектора, який узявся за п’ятий альбом Ramones — End of the Century (1980). Запис супроводжувався напруженням та суперечками. Пізніше ходили напівміфічні історії про те, як Спектор контролював студійні сесії майже тиранічно. Альбом став найуспішнішим у комерційному сенсі — 44-те місце в США й 14-те у Великій Британії. Та всередині гурту він викликав розкол. Джонні Рамон відкрито вважав платівку «розбавленими Ramones», надто далекою від їхнього агресивного панк-коріння.
У середині 1980-х роках Ramones намагалися повернути жорсткість. Маркі тимчасово залишив гурт, його замінив Річі Рамон, з яким вийшов енергійний Too Tough to Die (1984). Наступні альбоми (Animal Boy, Halfway to Sanity) додали важчого звучання й принесли успіх на міжнародних гастролях, особливо в Південній Америці. Внутрішні суперечки призвели до нових змін складу, а повернення Маркі завершило десятиліття альбомом Brain Drain (1989) з піснею Pet Sematary.
У 1990-х роках Ramones існували вже як жива легенда. Після відходу Ді Ді Рамона гурт оновив склад та записав Mondo Bizarro (1992), кавер-альбом Acid Eaters (1993) та прощальний ¡Adios Amigos! (1995).
Остаточне прощання відбулося 6 серпня 1996 року в Лос-Анджелесі. Останній концерт Ramones став подією для всієї альтернативної сцени: на сцену виходили Lemmy з Motörhead, Едді Веддер з Pearl Jam, Тім Армстронг із Rancid та інші музиканти, для яких Ramones були не просто гуртом, а відправною точкою. Після 2263 концертів історія гурту завершилася.
Ramones ніколи не були ідеальними. Вони сварилися, майже не спілкувалися поза сценою й часто ненавиділи рішення одне одного. Але саме з цієї напруги народився стиль, який змінив рок-музику.
Естетика Ramones
Звучання Ramones здавалося примітивним, але насправді поєднувало любов до попмузики 1950–1960-х років, від Бадді Голлі й The Beach Boys до The Beatles та дівочих гуртів. Ця формула — мелодія плюс агресія — стала свідомою реакцією на перевантажений рок 1970-х з його довгими соло та пафосом. Ramones повернули пісням швидкість, простоту й ударну силу.
Критики згодом звели їхній стиль до кількох акордів, маніакального темпу та мінімалістичної ритм-гітари, приправлених чорним гумором та треш-естетикою. Саме ця радикальна простота прочистила рок-музику та заклала фундамент не лише панк-року, а й поппанку та пауер-попу.
На сцені Ramones діяли так само безкомпромісно: жодних пауз, мінімум слів та майже військова дисципліна. Концерт був не діалогом, а прямим ударом — швидким і без відступів.
Образ Ramones — шкіряні куртки, рвані джинси, кеди й довге волосся — став каноном нью-йоркського панку, візуальним еквівалентом їхньої музики. Натхненні коміксами, авангардом та маскультом, вони виглядали як персонажі власного міфу.
Кульмінацією цього візуального світу став легендарний логотип Ramones, створений нью-йоркським художником Артуро Вегою. Натхненний президентською печаткою США, Вега переосмислив її під дух гурту: орел символізував силу й агресію, але замість оливкової гілки тримав гілку яблуні — натяк на типово американський характер Ramones. Замість стріл у лапах з’явилася бейсбольна бита — улюблений символ Джонні Рамона.
На стрічці в дзьобі орла замість офіційного гасла з’явився крик “Hey ho let’s go”, а по колу були вписані імена учасників гурту — вони змінювалися разом зі складом, але сам символ залишався незмінним. Логотип швидко вийшов за межі музики й став глобальним знаком панк-культури.
Як згодом зазначав Маркі Рамон, у цьому є певний парадокс: багато людей носять футболку з логотипом Ramones, навіть не слухаючи їхньої музики. Але, можливо, саме в цьому і полягає магія — знак живе власним життям, а цікавість рано чи пізно приводить до пісень.
Вплив та спадщина гурту
Ramones мали глибокий та довготривалий вплив на розвиток популярної музики. Музичний історик Джон Севідж назвав їхній дебютний альбом одним із небагатьох записів, що назавжди змінили попмузику. Критики сходяться на думці, що перші чотири альбоми гурту заклали основу американського панку та хардкору на десятиліття вперед.
У Нью-Йорку Ramones безпосередньо вплинули на становлення місцевої хардкор-сцени. Учасники Beastie Boys, Agnostic Front, Cro-Mags та інших гуртів неодноразово згадували їх як ключове натхнення.
Особливо значущим був вплив Ramones у Великій Британії. Їхні концерти в Лондоні в липні 1976 року стали каталізатором британського панк-руху — після них багато гуртів різко пришвидшили звучання та спростили форму. Саме після цих виступів активізувалися Sex Pistols, The Clash, The Damned та Sham 69.
Визнання та культурний слід гурту:
- У 2000 році VH1 поставив Ramones на 17-те місце у списку найкращих хард-рок виконавців.
- Джонні Рамон увійшов до списків найвидатніших гітаристів за версіями Time і Rolling Stone.
- У 2002 році гурт було введено до Зали слави рок-н-ролу.
- У 2011 році Ramones отримали премію «Ґреммі» за життєві досягнення.
Попри обмежений комерційний успіх за життя гурту, їхній вплив виявився набагато більшим за продажі платівок — Ramones стали символом та фундаментом панк-року як культурного явища.
Їхній вплив чути в Green Day, Nirvana, Metallica, Rancid, The Offspring та сотнях інших гуртів. Ramones довели, що музика не потребує дозволу — достатньо бажання, гучності й сміливості вийти на сцену.
Вони не просто грали панк-рок.
Вони навчили світ, як він має звучати.
