Talking Heads — культовий американський рок-гурт p Нью-Йорка, заснований у 1975 році, який став одним із засновників постпанку та new wave. Колектив поєднав панк, артрок, фанк та експериментальну музику, створивши впізнаваний інтелектуальний звук. До складу входили Девід Бірн, Кріс Франц, Тіна Веймут та Джеррі Гаррісон. Гурт відомий альбомами Remain in Light, Fear of Music, Speaking in Tongues та хітами Psycho Killer, Once in a Lifetime, Burning Down the House. Докладніше про гурт, який вважається одним із найвпливовіших гуртів в історії сучасної музики — далі на new-york-trend.com.
Від лофту до світла софітів
Історія Talking Heads почалася в аудиторіях Школи дизайну Род-Айленда. У 1973 році студенти Девід Бірн та Кріс Франц створили перший гурт The Artistics — своєрідний прототип панку, який грав кавери та шукав власний голос. Поруч завжди була Тіна Веймут — подруга Франца й однокурсниця, яка спершу допомагала з транспортом, а згодом стала ключовою фігурою історії гурту.
Після розпаду The Artistics у 1974 році Бірн, Франц та Веймут переїхали до Нью-Йорка, оселилися в спільному лофті й вирішили почати все з нуля. Коли знайти басиста не вдалося, Веймут сама взялася за інструмент. Франц порадив їй вчитися, слухаючи платівки Suzi Quatro. Так поступово сформувався кістяк Talking Heads, хоча Бірн не одразу був готовий прийняти Тіну до складу, лише з третьої спроби вона стала повноправною учасницею.
Перший концерт друзів під назвою Talking Heads відбувся 5 червня 1975 року у легендарному клубі CBGB, де гурт відкривав виступ Ramones. Демозаписи не одразу принесли контракт, але жива сцена Нью-Йорка зробила свою справу — у 1976 році гурт підписав угоду з Sire Records.
Дебютний альбом Talking Heads 77 приніс перше визнання та пісню Psycho Killer. У 1977 році до гурту приєднався Джеррі Гаррісон, що додав звучанню глибини клавішами та гітарою, а Тіна Веймут і Кріс Франц одружилися.
Новий етап почався зі співпраці з продюсером Браяном Іно. Альбом More Songs About Buildings and Food (1978) відкрив для гурту ширші музичні горизонти та приніс перший великий хіт завдяки каверу Take Me to the River.
В альбомі Remain in Light (1980) Talking Heads остаточно вийшли за межі рок-формату, поєднавши фанкову енергію, світову музику й авангард. Паралельно учасники шукали власні шляхи. Веймут та Франц створили проєкт Tom Tom Club, Гаррісон записав сольний альбом, а Бірн разом з Іно експериментував з глобальними ритмами.
Комерційний пік та розставання
Після шаленого ривка кінця 1970-х років, коли Talking Heads випустили чотири альбоми за чотири роки, гурт вперше взяв паузу. Повернення стало гучним. У 1983 році вийшов Speaking in Tongues — комерційний прорив гурту та платівка, що подарувала їм єдиний американський хіт у Списку 10 кращих пісень — Burning Down the House. Відео до пісні майже безперервно крутилося на MTV. Тур на підтримку альбому увійшов в історію завдяки фільму Джонатана Демме Stop Making Sense — не просто концертному запису, а маніфесту нової мови рок-виступів. Парадоксально, але саме цей тріумфальний тур став для гурту останнім.
Далі Talking Heads існували радше як студійний проєкт. Little Creatures (1985) несподівано повернув гурт до простішого, американського попрокового звучання і приніс хіти And She Was та Road to Nowhere, ставши їхнім найуспішнішим за продажами альбомом. У 1986 році вийшов True Stories — музичне продовження однойменного фільму Девіда Бірна, іронічної комедії про дивакувату Америку, з якої народився ще один великий хіт — Wild Wild Life. Останнім акордом став Naked (1988) — політичний, тривожний та знову пронизаний африканськими поліритмами альбом, що підсумував їхні багаторічні експерименти.
Всередині гурту дедалі відчутнішою ставала домінантна роль Бірна. Після Naked Talking Heads тихо пішли на перерву, яка так і не закінчилася поверненням. У грудні 1991 року було оголошено про розпад. Франц пізніше з гіркотою скаже, що дізнався про це з газет. Для нього гурт не розпадався, Девід просто вирішив піти.
Після цього кожен рушив власним шляхом. Бірн зосередився на сольній кар’єрі та мультимедійних проєктах. Tom Tom Club пережили новий злет, а Джеррі Гаррісон успішно працював як музикант та продюсер. Спроба Франца, Веймут та Гаррісона продовжити історію без Бірна під назвою Heads завершилася судовими суперечками та ще більше оголила старі конфлікти.
Єдине повноцінне возз’єднання класичного складу відбулося у 2002 році — на церемонії введення Talking Heads до Зали слави рок-н-ролу. Вони разом вийшли на сцену, але швидко дали зрозуміти, що продовження не буде.
Втім, історія гурту не завершилася в архівах. У 2023 році Stop Making Sense повернувся на екрани в оновленій IMAX-версії, а учасники Talking Heads вперше за багато років разом з’явилися на публіці, відповідаючи на запитання глядачів. Попри чутки й навіть фантастичні фінансові пропозиції, від туру возз’єднання вони відмовилися. Натомість у 2025 році, рівно через 50 років після першого концерту, гурт відзначив ювілей новим відео на Psycho Killer.
Музичний стиль та історія назви гурту
Їхній стиль еволюціонував від мінімалістичного гітарного панку до артфанку, експериментального попу та африканських поліритмів. Сам Бірн казав:
«Я думаю, що люди розуміють нашу роботу здебільшого інтуїтивно. Але коли вони намагаються висловити це словами, їм зв’язується язик. І, можливо, саме в цьому й полягає сила Talking Heads: у музиці, яка відчувається тілом раніше, ніж розкладається на сенси».
Вони були дивними, нервовими, незручними — і водночас писали бездоганну поп-класіку. У восьми альбомах Talking Heads зуміли поєднати майбутнє й минуле, інтелект і танець, концепт і хіт. І досі здається, що подібного гурту світ так і не отримав.
Цікава також історія назви гурту. Вона походить з телевізійного жаргону.
У 1970-х роках фраза talking head(s) означала кадр, де видно лише голову людини, яка говорить (наприклад, диктор новин або інтерв’ю без дії).
Девід Бірн побачив цей термін у журналі TV Guide, йому сподобалась його холодна, трохи відсторонена й іронічна інтонація.
Назва добре пасувала до ідеї гурту:
- акцент на інтелектуальності та словах, а не на гламурі;
- відчуття спостереження за сучасним суспільством;
- певна дистанція між артистом та публікою.
Тобто Talking Heads — це не «балакучі голови» буквально, а радше образ людей, які говорять та аналізують світ навколо себе.
Музика, що продовжує жити: спадщина Talking Heads
Talking Heads розпалися ще 1991 року, але насправді ніколи не зникали. Їхня музика продовжила жити — у нових жанрах, голосах та культурних формах. Вплив гурту визнавали артисти з абсолютно різних світів: від Неллі Фуртадо й Кеші до Едді Веддера, Трента Резнора, St. Vincent, LCD Soundsystem, The Weeknd, Danny Brown і The 1975.
У 2014 році режисер Паоло Соррентіно, отримуючи «Оскар» за La Grande Bellezza, подякував Talking Heads серед джерел свого натхнення — ще одне підтвердження того, що їхній вплив давно вийшов за межі музики.
Після гурту Девід Бірн розкрився як один із найневтомніших та найширших за мисленням митців свого покоління. Його сольна кар’єра охопила все — від року й попу до класичної музики, електроніки, латиноамериканських ритмів і опери. Окремою главою став його лейбл Luaka Bop — справжній притулок для музики з усього світу.
Для Тіни Веймут та Кріса Франца Talking Heads не були кінцем історії. Їхній сайд-проєкт Tom Tom Club несподівано перетворився на феномен танцювальної сцени. Хіт Genius of Love не просто потрапив у чарти — він став одним із найбільш семплованих треків в історії хіп-хопу. Його використовували Grandmaster Flash, Public Enemy, 2Pac, Busta Rhymes, Ice Cube, Mariah Carey — і це лише частина списку.
Talking Heads давно перестали бути просто гуртом. Вони стали точкою відліку — для інді-року, артпопу, експериментальної сцени й для тих, хто повірив, що інтелект, іронія та танцювальний ритм можуть існувати в одній пісні. Їхня музика не зникла разом із розпадом — вона продовжує говорити, навіть коли самі «голови» мовчать.
Як часто буває з великими гуртами, крапка в біографії не означає кінець впливу. Talking Heads залишили по собі не просто каталог альбомів, а спосіб мислення — музичний, культурний, вільний.
І як би не складалися їхні стосунки, залишається головне — у нас є їхня музика.
