Його творчий шлях — це історія про невтомний пошук, глибоку відданість професії та прагнення виходити за межі звичного. За роки після «Піаніста» Едрієн Броуді створив низку сильних різнопланових ролей, здобув міжнародне визнання та виступив на театральній сцені. Від монстрів та геніїв до героїв блокбастерів та незалежних драм — він завжди зберігає свою особливу чутливість, дивакуватість і людяність, що вирізняє його серед інших. Докладніше про цього унікального талановитого актора — далі на new-york-trend.com.
Дитина мистецтва
Народжений 14 квітня 1973 року у Нью-Йорку, Едрієн Броуді ріс у творчій родині. Мати, Сільвія Плачі, — відома фотографка Village Voice, чиї роботи прикрашали зали Музею сучасного мистецтва, а батько, Елліот Броуді, — професор історії та художник. Їхній дім був сповнений мистецтва, розмов про світ та творчість, тому не дивно, що маленький Едрієн рано відчув поклик сцени. Ще хлопчиком він дивував всіх своєю здатністю перевтілюватися.
«Я часто відтворював манери, голоси, ситуації, що мене вражали», — згадував він.
А коли батьки запросили його виступити на дні народження друга, народився сценічний образ — «Дивовижний Едрієн, юний ілюзіоніст, який підкорював публіку фокусами. Мати помітила його акторський талант, коли працювала над фотопроєктом в Американській академії драматичних мистецтв. Саме тоді вона запропонувала синові записатися на театральні курси. У 12 років Броуді вже виступав у постановках по всьому Нью-Йорку, а через рік зіграв головну роль у телевізійному фільмі «Нарешті вдома» — історії про хлопчика-сироту, якого всиновлює сім’я з Небраски.
Цікаво, що спочатку Едрієн мріяв бути художником та навіть подавав документи до знаменитої Вищої школи музики, мистецтва та виконавських мистецтв імені Фіорелло Ла-Ґуардії. Йому відмовили у відділенні образотворчого мистецтва, але доля втрутилася і його прийняли на драматичний факультет. Там він сформувався як актор і зрозумів, що сцена — його справжній дім.
Після школи Броуді недовго навчався в Університеті Стоуні-Брук та Квінз-коледжі, однак академічна рутина швидко поступилася бажанню діяти. У 1989 році він з’явився у своєму першому фільмі — антології «Історії Нью-Йорка», зробивши крок у світ, де його талант невдовзі помітить весь Голлівуд.
Шлях до першого «Оскара»
На початку 1990-х років Едрієн Броуді повільно, але впевнено прокладав собі шлях у кіно. У фільмі «Цар гори» він зіграв зворушливу роль хлопця, який намагається вижити під час Великої депресії — роботу, що критики назвали його першим справжнім проривом.
Далі була низка різножанрових фільмів — від сімейного «Янголи на краю поля» (1994) до драми «Десять Бенні» (1995) та кримінальної стрічки «Куля» (1996) разом із Тупаком Шакуром та Міккі Рурком. Хоча ці ролі не зробили Броуді зіркою, вони допомогли виробити власний стиль — поєднання вразливості й внутрішньої сили.
Визнання прийшло наприкінці десятиліття. Його панк-рокер у фільмі Спайка Лі «Літо Сема» (1999) став справжньою сенсацією. Після цього Броуді з’явився в «Ліберті Гайтс» Баррі Левінсона та у соціальній драмі «Хліб та троянди» Кена Лоуча, показавши, що він здатний грати як американського бунтаря, так і тихого борця за справедливість.
Саме тоді доля звела його з Романом Поланським. Режисер був вражений грою Броуді у стрічці «Квіти» (2000) та запропонував йому головну роль у фільмі «Піаніст» — історії польського музиканта Владислава Шпільмана, який пережив жахи Голокосту. Для підготовки до цієї ролі Едрієн буквально зник з публічного життя: продав машину, винайняв меншу квартиру, схуд на понад 14 кілограмів та щодня по кілька годин тренувався на фортепіано, поки не вивчив Шопена.
Його перевтілення в Шпільмана стало одним із найглибших у сучасному кіно. У стриманій, але надзвичайно емоційній грі Броуді критики побачили не просто актора — вони побачили людину, яка прожила трагедію. У 2003 році він отримав премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль — у 29 років ставши наймолодшим лауреатом у цій категорії в історії, а також здобув престижну французьку нагороду «Сезар».
Багатогранність та талант
Після тріумфу «Піаніста» Едрієн Броуді міг би спокійно плисти за хвилею слави, але він обрав інше — ризикувати, експериментувати, грати персонажів, далеких від глянцю. Його наступні ролі довели: він не шукає комфорту, він шукає виклик.
Одразу після «Оскара» світ побачив Броуді у дивній, навіть тривожній драмі «Манекен». Тут він перевтілився у сором’язливого черевомовця, який закохується у свою консультантку з працевлаштування. Для цієї ролі Едрієн навчався справжнього лялькового мистецтва та черевомовлення, виконуючи всі сцени наживо — без дубляжу чи спецефектів.
Потім були абсолютно різні образи: м’який, вразливий Ной у трилері Найта Шьямалана «Село» (2004); поранений ветеран у психологічній драмі «Піджак» (2005); романтичний сценарист Джек Дрісколл у видовищному «Кінг-Конгу» Пітера Джексона (2005), який зібрав понад 550 мільйонів доларів у прокаті та став найуспішнішим фільмом його кар’єри; і задумливий мандрівник Пітер Вітмен у «Дарджилінг Лімітед» Веса Андерсона (2007) — роль, що відкрила іншу грань його ліричності.
Броуді неодноразово опинявся на порозі культових ролей. Він зустрічався з Крістофером Ноланом щодо ролі Джокера у «Темному лицарі» (2008) та розглядався на роль Спока у перезапуску «Зоряного шляху», але обидві можливості врешті дісталися іншим.
У 2010 році Броуді знову потрапив у центр екшену — цього разу як загартований боєць Ройс у бойовику «Хижаки», продюсованому Робертом Родрігесом. А вже за рік актор раптом з’явився у зовсім іншому амплуа: у комедії Вуді Аллена «Північ у Парижі» (2011) він блискуче зіграв Сальвадора Далі, створивши химерний та водночас чарівний образ митця, який живе у власній реальності.
У 2014 році Броуді співпрацює з режисером Весом Андерсоном у культовому фільмі «Готель Гранд Будапешт», де виконує роль харизматичного антагоніста Дмитра. У цьому ж році він з’являється в драмі «Гудіні» на каналі History, за яку отримує номінацію на премію «Еммі», втіливши легендарного ілюзіоніста.
У 2015 році Броуді ризикнув і не прогадав, взявши участь у китайському хіті «Клинок дракона». У ролі Тиберія, римського генерала, він відкрив себе для азійської аудиторії, а фільм зібрав понад 50 мільйонів доларів за перший тиждень прокату. Того ж року його відзначили нагородою Cinema Vanguard у Сан-Дієго.
Авторитет Броуді як артиста зростав. У 2017 році він приєднався до популярного серіалу «Гострі козирки», а на фестивалі в Локарно здобув престижну нагороду «Клуб Леопарда» — відзнаку, яку вручають тим, хто змінив уявлення про кінематограф.
2024 рік став поворотним. У фільмі Брейді Корбета «Бруталіст» Броуді виконав роль угорсько-єврейського архітектора Ласло Тота — вигаданого персонажа, який пережив Голокост та намагається віднайти себе в післявоєнній Америці. Роль принесла актору справжній тріумф: «Оскар», BAFTA, «Золотий глобус» та премія «Вибір критиків». Критики в один голос заявили — це найкраща його робота з часів «Піаніста». У тому ж році Едрієн дебютує на сцені лондонського Donmar Warehouse у виставі «Страх 13», заснованій на реальній історії чоловіка, невинно засудженого до страти. Його виступ викликав овації та номінацію на престижну премію Лоуренса Олів’є.
Едрієн Броуді — актор, який не боїться глибини. Його кар’єра — це не тільки червоні доріжки, а й постійне дослідження людської душі через мистецтво. Він грає не ролі — він розповідає історії. І робить це так, що їх хочеться чути знову і знову.
Мистецтво у крові
Ще один спосіб творчого самовираження Едрієна Броуді — живопис. Все почалося випадково, коли французький художник Жорж Моке відвідав його будинок у північній частині штату Нью-Йорк та запропонував взяти пензель.
«Я взяв — і зрозумів, що це неймовірно звільняє», — згадує актор.
Живопис став для нього тихим простором, де він може створювати власні світи без обмежень сценарію чи продюсерів. Відтоді Броуді облаштовує студії там, де працює над фільмами, а також будує велику майстерню в сільській місцевості. Його улюблена техніка — колажі, натхненні стінами Нью-Йорка, вкритими шарами старих афіш та написів. Під час пандемії малювання стало для Броуді порятунком та способом підтримувати творчу форму.
Як і в живописі, він знаходить натхнення у дизайні. Під час промокампанії «Бруталіста» Едрієн Броуді з’явився у власноруч створеному смокінгу спільно з командою J. Crew. Його костюм — елегантна варіація класичної моделі Ludlow з італійської вовни, з вишитим написом «J. Crew for A. Brody».
«Вони створили щось чудове, але я додав кілька деталей зі своєї естетики», — пояснює він.
Інтерес Едрієна до архітектури також знайшов відображення в ролі у «Бруталісті». Понад десять років він самостійно реконструює власний будинок, перетворюючи його на простір, що поєднує історію та сучасність.
«Це схоже на створення фільму, — каже Броуді. — Ти бачиш потенціал, долаєш труднощі, і зрештою втілюєш те, про що мріяв. Моє життя і мистецтво — це одне ціле. Кожен мій проєкт, чи то фільм, чи полотно, чи навіть будинок, — це спроба створити щось, що залишиться й говоритиме саме за себе».
