Це справжній геній, який поєднав джаз та класику, став одним з найбагатших композиторів свого часу та пішов з життя у 38 років, залишивши музику, що не старіє й досі звучить сучасно. У цій статті на new-york-trend.com дослідимо історію життя Джорджа Гершвіна — від перших бродвейських хітів та тріумфу Rhapsody in Blue до створення опери Porgy and Bess та голлівудських шедеврів.
Хлопець, який почув музику під дощем
Історія Джорджа Гершвіна починається задовго до його народження — з подорожі через океан. Його батько, одесит Мойше Гершовіц, у 1890 році залишив батьківщину, рятуючись від антиєврейських настроїв та загрози військової служби. В Америці він став Моррісом Гершвіном. Разом з дружиною Розою вони оселилися в Нью-Йорку, мріючи про стабільне, поважне життя для своїх дітей, бажано з професіями вчителів або бізнесменів.
Але їхній син, народжений 26 вересня 1898 року як Джейкоб, що згодом став Джорджем, мав інші плани. Він ріс звичайним нью-йоркським хлопцем: бігав вулицями, катався на роликах, інколи бешкетував. Музика його не цікавила, аж поки одного дня він не почув гру скрипаля у дворі. Це був юний віртуоз Макс Розен. Хлопчик грав так проникливо, що Джордж, зачарований, чекав під дощем кілька годин, аби познайомитися з ним. Так у нього з’явилася нова пристрасть — музика.
Батьки купили піаніно для старшого сина Айри. Але сталося несподіване — інструмент захопив саме Джорджа. Його наставником став видатний педагог Чарльз Гамбітцер. Він відкрив юнакові світ Бетховена, Ліста й Дебюссі та був настільки вражений його талантом, що відмовлявся брати гроші за навчання.
У 15 років Джордж покинув школу та пішов працювати до видавництва Jerome H. Remick and Company на легендарній Tin Pan Alley. Його посада називалася song plugger — людина, яка годинами грає нові пісні для потенційних покупців, переконуючи їх, що саме ця мелодія стане хітом.
Це була виснажлива, але неоціненна школа: він навчився миттєво транспонувати, імпровізувати, відчувати публіку. Паралельно юнак записував фортепіанні партії, акомпанував у водевілях та грав у нічних клубах Нью-Йорка.
Джаз на великій сцені
У 1916 році з’явилася його перша опублікована пісня — When You Want ’Em You Can’t Get ’Em, а трохи згодом — фортепіанна п’єса Rialto Ripples.
Справжній прорив стався 1919 року з піснею Swanee, яку виконав зірковий артист Ел Джолсон. Пісня розлетілася країною, і Гершвін з талановитого піаніста перетворився на композитора національного масштабу.
Пізніше диригент та критик Волтер Дамрош скаже:
«Гершвін вчинив з джазом, як казковий принц з Попелюшкою — взяв її за руку та представив світові як справжню принцесу».
У 1922 році Гершвін зробив сміливу спробу вийти за межі жанру музичної комедії та написав одноактну джазову оперу Blue Monday — експеримент, який згодом став передвісником масштабнішого задуму.
Після Blue Monday на Гершвіна звернув увагу «король джазу» — диригент Пол Вайтман. Він запропонував композитору написати великий концертний твір для джазового оркестру. І щобільше — вже оголосив прем’єру в газетах.
Часу залишалося обмаль. Усього за кілька тижнів Гершвін створив твір, який назавжди змінив американську музику — «Блакитну рапсодію». У ній джаз та симфонічна традиція не сперечалися, а злилися воєдино.
Це була та сама ідея, що визрівала в ньому роками: довести, що популярна музика може звучати на рівні великої сцени та бути мистецтвом без жодних застережень.
Брати Гершвіни: ритм, сатира та велика опера
Брати Гершвіни створили унікальний союз: один мислив мелодіями, інший — словами. Разом вони довели, що між Бродвеєм та оперною сценою немає прірви. Наприкінці 1920-х років творчий тандем Джорджа та Айри Гершвінів працював з неймовірною швидкістю та майже без промахів.
У 1929 році з’явився мюзикл Show Girl, а вже наступного року — вибуховий Girl Crazy. Саме там прозвучали дві пісні, які стали класикою: Embraceable You та I Got Rhythm. Першу виконувала юна Джинджер Роджерс, а друга перетворилася на один з найвпливовіших стандартів у джазі.
У більшості композиторських дуетів спершу народжуються слова, а вже потім музика. У братів Гершвінів усе було навпаки. Джордж імпровізував мелодії — інколи за кілька хвилин. Він записував у блокнотах десятки начерків, позначаючи найкращі як g.t. — good tune.
Айра ж тижнями шліфував текст, підганяючи кожен склад під найскладніші ритмічні малюнки. Колеги називали його ювеліром. Коли журналісти питали:
«Що з’являється першим — слова чи музика?», Айра жартував: «Контракт».
У 1931 році на Бродвеї прогриміла сатирична комедія Of Thee I Sing — смілива пародія на американську політику. Вистава стала першою музичною комедією, що отримала Пулітцерівську премію за драму. Через правила того часу композитора не могли нагородити разом із лібретистами. Айра обурювався, але Джордж наполіг: правила є правила.
Ще раніше, у 1925 році, New York Symphony Society замовило Гершвіну великий концерт. Він зізнавався, що ніколи не писав для симфонічного оркестру й навіть купив підручники, щоб розібратися з формою.
Так з’явився Concerto in F — тричастинний твір, який став одним з найпопулярніших американських фортепіанних концертів.
У 1934 році письменник ДюБоз Гейворд запросив Гершвіна до Південної Кароліни. Композитор провів там літо, слухаючи духовні пісні та спостерігаючи за життям афроамериканської громади. Так народилася опера Porgy and Bess — твір, який від самого початку не вписувався в рамки. Це була не зовсім опера і не просто мюзикл. Театральні критики захоплювалися, музичні — сперечалися.
Але час розставив все на свої місця.
Прем’єра відбулася 30 вересня 1935 року в Бостоні. Згодом постановка гастролювала країною, а у 1950-х роках стала першою американською оперою, представленою на сцені La Scala. Колись її критикували за надто джазове звучання. Сьогодні ж багато хто вважає Porgy and Bess вершиною творчості Гершвіна — твором, у якому Америка вперше почула власний багатоголосий портрет.
Від тріумфу до тиші: останній акорд Гершвіна
Дослідники підрахували: за рівнем доходів за життя Гершвін був одним з найбільш високооплачуваних композиторів в історії світової музики. Ще до 30 років він став мільйонером. Здавалося, далі буде лише зростання.
Після комерційно складної долі опери Porgy and Bess композитор переїхав до Голлівуду. Там він працював для кіностудій, зокрема для RKO Pictures, писав музику до фільму Shall We Dance з Фред Астер та Джинджер Роджерс.
Разом з братом Джордж створює пісні до фільмів A Damsel in Distress та The Goldwyn Follies. Саме тоді з’являються хіти, що згодом стануть джазовими стандартами:
- They Can’t Take That Away from Me;
- Let’s Call the Whole Thing Off;
- Nice Work If You Can Get It;
- A Foggy Day;
- Love Is Here to Stay.
Здавалося б — новий злет. Але в цей самий час пролунали перші тривожні дзвіночки. На початку 1937 року Гершвін почав скаржитися на різкі головні болі та дивний симптом: йому здавалося, що він відчуває запах паленої гуми, коли навколо нічого не горіло. Це були нюхові галюцинації — класична ознака ураження мозку, але тоді цього не розуміли.
11 лютого 1937 року Джордж виконував свій Concerto in F із San Francisco Symphony під орудою диригента П’єр Монте. Під час виступу композитор раптом втратив координацію. Для блискучого піаніста це було нечувано.
9 липня 1937 року Гершвін знепритомнів у будинку друга. Його терміново доправили до лікарні Cedars of Lebanon у Лос-Анджелесі. Діагноз — пухлина мозку, гліобластома.
Було викликано найкращих нейрохірургів країни. Операцію провели 11 липня. Пухлину видалили. Але після наркозу Гершвін не прокинувся. Йому було лише 38 років.
Композитора поховали на кладовищі Westchester Hills Cemetery поблизу Нью-Йорка. Наступного дня Арнольд Шенберг сказав слова, які стали епітафією:
«Музика була для нього повітрям, яким він дихав, їжею, що його живила, напоєм, що освіжав… Його твори — внесок не лише в американську, а й у світову музику».
У вересні 1937 року в Hollywood Bowl відбувся меморіальний концерт. За диригентським пультом стояв Отто Клемперер.
Гершвіна абсолютно справедливо вважають і класичним, і джазовим композитором. У його музиці ці світи злилися нерозривно. Він довів, що джаз може звучати в концертному залі, а симфонічна форма — дихати ритмом великого міста.
Його музика не постаріла. Вона не стала ретро, досі звучить сучасно — бо в ній є нерв, свобода й мелодія, яку неможливо забути.
І, можливо, головний урок його життя — не лише в музиці. Ми завжди думаємо, що часу достатньо. Що все ще попереду. Але мистецтво — це спосіб перемогти час. І в цьому сенсі Джордж Гершвін досі живий.
